Для учнів 7 класу
Монгольська навала



Монгольська навала

Для учнів 7 класу

Монгольська навала на українські землі, її наслідки

        На межі ХІІ-ХІІІ ст. монгольські союзи племен, що кочували в степах на північ від Китаю, об'єднались під владою талановитого вождя Темучина (у 1206 р. він прибрав собі титул Чингізхана, тобто Великого хана). Він зумів спрямувати енергії і військову силу об'єднаних племен монголів на сусідній Китай. Оволодівши Північним і Центральним Китаєм, перейнявши воєнне мистецтво китайців у штурмі фортець, Чингізхан рушив на Середню Азію, Іран.
     У 1222 р. монголо-татарські війська, подолавши Кавказ, рушили в половецькі степи. У битві, яка відбулася на Дону, половці зазнали ніщивної поразки і відступили до Дніпра, сподіваючись на допомогу руських князів. Половецький хан Кобяк звернувся за допомогою до руських князів. Ті, що відгукнулися на заклик, разом з половцями зустріли монгольське військо на р. Капці (1223 p.). Русько-половецьке військо, хоча й мало чисельну перевагу, діяло неузгоджено в силу ворожнечі між князями і було по черзі розгромлене. У битві загинули шість руських князів, а з простих воїнів, за твердженням літописців, повернувся лише кожен десятий. Проте монголи також зазнали тяжких втрат і, не наважуючись продовжити похід, повернули назад. При переправі через Волгу були розгромлені волзькими болгарами.
       Майже півтора десятиліття на Русі не чули про монголів. Проте у 1237 р. вони знову на чолі з онуком Чингізхана Батиєм опинились на кордонах Русі. Монгольське військо нараховувало близько 140 тис. воїнів. Спочатку вони вогнем і мечем пройшлись по землях Північно-Східної Русі, зруйнувавши міста Рязань, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Ростов, Улич, Ярославль, Твер, Кострому та інші міста. Дійшовши до озера Селігер монголи повернули на південь. На цьому шляху вони потрапили на сильний опір невеликої фортеці Козельськ, яка впродовж семи тижнів чинила опір монголам. Батий назвав Козельськ, під стінами якого загинуло близько 4 тис. воїнів, "злим містом". У 1238 р. виснажені монгольські війська відійшли у половецькі степи, щоб відновити сили для нових походів.
Навесні 1239 р. військо Батия рушило у землі Південної і Південно-Західної Русі. Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240 р. — Київ. Кияни під керівництвом воєводи Дмитра мужньо чинили опір шість тижнів, але їх опір було зламано. Останні захисники міста загинули під уламками Десятинної церкви. Наступного 1241 р. монголо-татари розорили галицько-волинські землі і рушили далі. Монгольські загони спустошили Польщу, Угорщину, Трансільванію, Словаччину, Чехію. Народи цих країн, як і русичі, чинили запеклий опір завойовникам. 1242 р. Батий припинив похід на Захід і повернув свої війська у пониззя Волги (тут монголи заснували свою державу Золоту Орду). Приводом до цього стала смерть головного монгольського хана Угедея, проте причини були набагато серйознішими: Батий не мав сил, достатніх для того, щоб тримати у покорі усі завойовані народи Східної та Центральної Європи.
Русь і народи Центральної Європи своїм героїчним опором врятували Західну Європу від монгольської навали.

Безпосередні наслідки монгольського завоювання для руських князівств:

— руйнація і занепад ролі міст;

— занепад ремесла і торгівлі;

— значні демографічні втрати;

— знищення значної кількості представників руської еліти. Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств.

З 74 міст колишньої Київської Русі було розорено 49. 14 вже більше не піднялися з руїн, 15-з часом перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а до монгольського рівня кам'яного будівництва було досягнуто лише через 100 років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли, скоротились посівні площі, занепала торгівля. Особливості золотоординського панування на руських землях:

— руські землі не було безпосередньо включено до складу Золотої Орди (за деяким виключенням);

— на території Русі не існувало постійно діючого адміністративного апарату завойовників;

— толерантне ставлення монголів до християнства і православного духовенства.
Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель. Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1362 (1363) р. українські землі були звільнені від їх панування.
Ключові дати

1223 р. - битва на р. Калка.

1239—1362 (1363) pp. - монгольське панування на українських землях.

1240 р. — захоплення монголами Києва.

1362 (1363) р. — битва на Синіх Водах.

Для учнів 9 класу  " Реформи 60 - 70 років XIXстоліття у Наддніпрянській Україні"

Реформи Олександра II

 Для учнів 7 класу 

Данило Романович Галицький

Данило Галицький

                                                      

Данило Романович (бл. 1201–1264 рр.) – волинський та галицький князь, король – із 1253 р. Син засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславича. Проливаючи світло на вдачу та риси характеру князя, літописець розповідає про нього так: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та братолюбством він світився був із братом своїм Васильком...». Братні стосунки Данила з Васильком, яких і на Русі, і за кордоном вважали співправителями, не могли не дивувати за середньовічних часів, коли брат йшов війною на брата, аби захопити його землі й посісти його стіл.

З ініціативи Данила було закладено низку нових міст, у тому числі Львів, названий так на честь старшого сина князя Лева, розбудована нова столиця – Холм. Данило всіляко дбав про будівництво фортець та оборонних споруд по всій території держави, закладав замки, церкви та монастирі, сприяв розвиткові культури. Літописець пишається також бойовими подвигами князя, порівнює його досягнення із діяннями Святослава Ігоревича та Володимира Великого. Високо цінує галицький книжник полководницький хист Данила, переказує промови князя, звернені до війська, в яких він закликав воїнів дбати про свою гідність і честь батьківщини. Данило докладав чимало зусиль, аби згуртувати руські землі для відсічі іноземним поневолювачам, демонструючи сусідам можливість успішної боротьби з монголами.

Безсумнівною заслугою Данила є його невтомна діяльність, спрямована на посилення єдності Галицько-Волинської держави, піднесення її міжнародного авторитету.

Основний виклад

1. Внутрішня та зовнішня політика князя Данила 

• Князювати Данило Галицький почав на Волині у 20-х рр. 13 ст., а 1238 р. утвердився і в Галичині, подолавши міжусобні чвари, що спалахнули по смерті Романа з ініціативи галицького боярства.
• Протягом володарювання йому доводилося одночасно долати опір кількох суперників: зі сходу загрожували монголи, із заходу на українські землі зазіхали Литва, Польща та Угорщина. Одночасно доводилося воювати з непокірними боярами, які схилялися до Ростислава Михайловича з чернігівської династії та його союзників.
• У 1245 р. військо Данила Галицького здобуло блискучу перемогу в битві проти приведеного Ростиславом війська угорського короля та його союзників біля міста Ярослава на Сяні.

Внаслідок Ярославської битви Данило зламав опір бояр, остаточно утвердився у Галичі та надовго поклав край зазіханням Угорського королівства.

• Тоді ж князь здійснював успішні походи проти литовців і ятвягів, у 1244 р. взяв Люблін і Люблінську землю.
• Допомагаючи своєму сину Романові, одруженому зі сестрою австрійського герцога Фрідріха II Бабенберга Гертрудою, у боротьбі за австрійську корону, Данило Галицький пішов на Чехію та Силезію.
• Активність зовнішньої політики Данила виявлялася й династичними шлюбами його дітей
• Так, Лев Данилович був одружений із дочкою угорського короля Бели IV.
• Шварно, взяв шлюб із дочкою литовського князя Міндовга.
• Дочку Данила Переяславу було видано заміж за мазовецького князя Земовита.
• Важливим напрямком зовнішньої політики Данила Галицького були відносини з монгольськими володарями.
• Здійснивши подорож в Орду, Данило починає шукати союзників у боротьбі з ординцями.
• Із цією метою налагоджує союзницькі відносини з Польщею, Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством.
• Відгукнувся князь на пропозицію Ватикану розпочати переговори про участь русичів у хрестовому поході європейських держав проти монголів.
• До того ж папа Римський Інокентій ІV плекав надії на запровадження релігійної унії (об'єднання) між православ’ям і католицизмом у Галицько-Волинському князівстві.
• Місію встановити стосунки папа Римський поклав на вже відомого вам Плано де Карпіні, який року 1246 знайомив Василька Романовича та Данила з пропозиціями Ватикану.
• Щоб заохотити до походу князя папа запропонував Данилу прийняти королівську корону.
• У 1253 р. у Дорогичині папський легат Опізо урочисто коронував Данила Галицького. Однак оголошений папою  у тому році хрестовий похід не знайшов підтримки серед європейських монархів.
• Втім, Данило не відмовився від боротьби проти ординців власними силами. Основні воєнні дії припадають на 1254–1255 рр.
• Військо Данила неодноразово здобувало перемоги над монгольським військом хана Куремси.
• Занепокоєні зростанням могутності Галицько-Волинського королівства, золотоординські правителі вислали проти нього численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою Бурундаєм.
• Під тиском несприятливих обставин Данило мусив прийняти вимоги Бурундая про зруйнування укріплень Львова, Володимира, Луцька та ряду інших міст. Лише столичний Холм зберіг фортифікації.

                                                  

2. Наступники Данила Галицького

• По смерті князя Данила (1264) його королівство розпалося. Хоч Василька Романовича, Данилового брата, й пошановували як "отця й господина", влада його поширювалася лише на Західну Волинь зі стольним містом Володимиром.
• Галицьке, Перемишльське та Белзьке князівства зберіг за собою старший син Данила Романовича – Лев.
• Східну Волинь із Луцьком отримав Мстислав Данилович.
• Холмське князівство відійшло наймолодшому Даниловичу – Шварну.
•     

Володимир Василькович

Коли ж Василько Романович помер, його землю успадкував син Володимир.

• Він належить до найвизначніших постатей нашої історії. Саме з його ім’ям дослідники пов’язують створення другої, волинської, частини Галицько-Волинського літопису.
• Літописець розповідає про Володимира Васильковича як про видатного книжника й філософа.

Лев Данилович

• Що ж до Данилових синів, то найактивнішим з-поміж них був князь Лев.
•  Він заповзявся об’єднати землі батька під однією рукою.
• До своїх володінь Лев приєднав Люблінську землю, частину Закарпаття із Мукачевим.
• По смерті Шварна він зайняв Холмське князівство, а в 1272 р. переніс свою столицю до Львова.
• Мав наміри посісти литовський престол, проте здійснити їх не зміг.
• У зовнішній політиці Лев Данилович прагнув щонайтісніших відносин із Польщею.
• Широкі дипломатичні зв’язки підтримував також із Чехією й Тевтонським орденом.
• У відносинах з Ордою Лев дещо змінив тактику свого батька: він не чинив монголам спротиву, а зважав на їхню волю.
• Зокрема, йому доводилося, навіть усупереч власним інтересам, ходити війною на Польщу та Литву.
• Та, попри таку поступливість, Лев усе-таки не зміг забезпечити спокій у державі, бо ординці використовували Галицько-Волинське князівство як плацдарм для своїх нападів на сусідні країни.
• Не мали успіху й відверті домагання Левом волинських земель, що були спадщиною Володимира Васильковича, бо всупереч його бажанням усю Волинь було передано Мстиславу Даниловичу.
• Останній помер без спадкоємців, і землі королівства Данила Романовича таки було об’єднано – онуком Данила Юрієм І Львовичем.

3. Правління Юрія І Львовича

                                                        

• Правління Юрія І Львовича (1301–1308 рр.)визначають як час розквіту держави, її спокою та економічного добробуту.
• Свідченням могутності Юрія І було те, що він, як і Данило Романович, прийняв титул «короля Русі».
• Цей титул засвідчений його печаткою, де він зображений сидячи на престолі в короні на голові та зі скіпетром у руці.

Одні історики вважають, що корону Юрій І міг отримати в обмін на визнання зверхності папи Римського, прийняття церковної унії та за обіцянку хрестового походу проти Орди.

 Інші наголошують, що коронації могло й не бути, а королем Юрія І називали як володаря держави – за європейською традицією.

• Про слушність цієї думки свідчить тонка релігійна політика короля Русі. Відомо, зокрема, що за Юрія І у 1303 р. за згодою Константинопольського патріарха було створено окрему українську православну митрополію – Галицьку.

Для учнів 8 класу

Гетьман    Петро Дорошенко. Період Руїни

Віртуальна екскурсія музеєм Гетьманства

музей Гетьманства